Анонс подій Архів
Оголошення Архів
Привітання Архів

30.05.2018

Стаття І.Д. Беха, доктора психол. наук, дійсного члена НАПН України, директора Інституту проблем виховання НАПН України

 

ЯКІСТЬ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ У РОЗВИВАЛЬНОМУ ВИМІРІ

 

Націленість на майбутнє – стратегія нашої національної освіти. Адже йдеться про молодь, яка лише згодом стане рушійною силою суспільного прогресу. У цьому зв’язку досить важко прогнозувати ще незвідані тенденції, які характеризуватимуть загальний стан держави і функцію людини як творця нових соціально-економічних відносин.

Усе ж у загальних рисах слід мати більш-менш точне уявлення про згадані тенденції, оскільки без цього ми не зможемо на даний час дати відповідь на питання – яку освіту слід розбудовувати? Це повною мірою стосується позашкільної освіти. Загальноприйнятим щодо поставленого питання стало судження – освіта має бути якісною. На перший погляд думка правильна і звична для реалізації.

Та якщо освітню якість зводити лише до системи знань (понять), умінь та навичок, якими має опанувати молодь, ми залишимось, так би мовити, у пастці теперішнього часу, оскільки цій системі властиве технологічне старіння, неготовність відповідати викликам перспективи. Якраз через цю причину відбувається намагання їх перманентної модернізації.

Тож залишається інший спосіб освітянського руху – пов’язати якість освіти з повноцінним цілісним розвитком особистості як суб’єктом учіння. Річ у тім, що готовність суб’єкта до власного розвитку і саморозвитку не підвладна часу, вона завжди виходить за його межі. І коли говорять, що освіта мусить бути випереджальною у часі, це означає, що вона є розвивальною. Зауважимо, що такий погляд на якість процесу освіти набагато важчий для реалізації, але іншого шляху немає.

У цьому плані може виникнути питання – як же бути зі знаннями, уміннями, навичками, як результатами навчання, якщо вести мову про розвиток учня? Питання слушне. Щоб правильно дати на нього відповідь, слід усвідомити сутність зв’язку, який існує між процесами навчання і розвитку. Попередньо зауважимо, що під розвитком розумітимемо прогресивні зміни, які відбуваються у психологічних процесах, перш за все у мисленні, а далі пам’яті, увазі, сприйманні, емоціях. Тож слід здебільшого говорити про розвиток в процесі навчання мислення як основу свідомості учня.

З огляду на сказане затребуваними (і для самого учня, і для інших) є лише ті знання, уміння і навички, які виникли як результат його мислення. Часто ж знання, уміння і навички з’являються на основі запам’ятовування. Це так звані формальні знання. Їх майже неможливо застосовувати на практиці, для вирішення певних практичних завдань. Адже останні виникають в умовах, які нетотожні з навчальною ситуацією, коли відбувалося їх запам’ятовування.

Відмітимемо головне: не слід розглядати засвоєння знань і розвиток розуму як два різні завдання, які вирішуються різними засобами і методами. Тому слід будувати процес засвоєння знань так, щоб він одночасно був процесом формування розуму, здатності мислити. Мислення – це завжди певний спосіб дії з тим чи іншим предметом.

Так, щоб виготовити, наприклад, кошик, учень повинен, використовуючи спосіб згинання пагону (це спосіб мислення), по-перше, відкрити його істотну властивість – гнучкість (це вже знання про даний предмет), по-друге, використовуючи саме цю властивість пагону, застосовувати його у діях плетіння кошику (це вже інший спосіб мислення і дії). Саме таким чином співвідносяться мислення і знання в єдиному процесі навчання, а далі і практичного діяння. Підсумовуючи, озвучимо думку В. Сухомлинського: школа повинна вчити мислити.

Лише побудова освітнього процесу на глибокому психолого-педагогічному розумінні ідеї розвитку дозволяє успішно досягти основних цілей позашкільної освіти. Згідно нині діючого закону України «Про позашкільну освіту» вона має створити умови для інтелектуального, творчого, духовно-морального, художньо-естетичного, професійно-буттєвого та фізичного розвитку. Як бачимо, поставлені цілі надзвичайно широкі й вимагають високої професійної майстерності педагога. (Принагідно відмітимо, що наша психолого-педагогічна наука у великому боргу перед ним у плані його методичного оснащення).

Представимо перелічені напрями розвитку у особистісних характеристиках вихованця закладу позашкільної освіти. Це допоможе педагогу конкретно зосередитись як на певній особистісній властивості, так і на всій їхній сукупності.

Відтак, рамковими категоріями процесу формування цілісної особистості є:

I) Розумові здібності;

II) Творча спрямованість;

III) Самодостатність;

IV) Особистісна мобільність.

Цей напрям розвитку забезпечується за допомогою використання системно-діяльнісного підходу. В основі його лежить предметно-перетворювальна дія пізнавальної спрямованості. Це вираження загального методологічного постулату, згідно з яким світ розкриває свої таємниці (пізнається) в результаті взаємодії об’єктів. (Звідси роль експерименту у пізнанні).

Творча спрямованість вихованця вимагає тотально не центруватись на знаннєво-інформаційній моделі освіти, а по можливості організовувати процес учіння як проблематизацію культури. Розглядати її як систему відкритих проблем. Учень тут виступає у ролі квазівідкривача наукових знань.

Самодостатність вихованця у цьому творчому процесі відіграє суттєву роль, оскільки у нього сформована унікальна здібність максимально і цілісно використовувати набутий знаннєво-пізнавальний досвід у нових умовах.

Особистісна мобільність як основа конкурентоспроможності – це здатність особи на основі глибокого усвідомлення мети та аналізу зовнішніх і внутрішніх умов її досягнення приймати оптимальні рішення про спосіб дії, створюючи його алгоритм, свідомо залучати власні індивідуально-психологічні можливості для раціонального і швидкого розв’язання відповідної задачі. Наголосимо, що швидкість не виключає якість результату. До цього часу швидкість діяльності не була предметом уваги науковців. Правильну і швидку орієнтацію в умовах і виконанні певного завдання забезпечує, по-перше, так зване дивергентне, тобто багатоваріантне мислення. Його якості: гнучкість, точність, оригінальність, швидкість. По-друге, стан внутрішньої напруженості. Це стан, проявами якого є ретельність, уважність, дбайливість, запальність у діяльності.

V) Соціальна відповідальність та духовно-моральна і художньо-естетична досконалість. Ці особистісні характеристики розвиваються в процесі реалізації особистісно орієнтованого підходу. Останній передбачає педагогічну позицію розуміння вихованця, його безумовного сприйняття та визнання, справедливості у взаєминах. Основні способи впливу на вихованця наступні: 1) Виховуючий діалог. 2) Спільне вирішення виховного завдання. 3) Розвиток вищих емоційних переживань. 4) Розвиток у вихованця духовної рефлексії.

Формами виховання є: 1) суб’єкт-суб’єктна (тут використовується механізм свідомості). 2) Створення виховних просторів, де вихованці вправляються у суспільно-значущих вчинках.

VI) Професійно-буттєва досвідченість (компетентність) вихованця. Її забезпечує компетентнісний підхід, який передбачає доцільне використання набутих знань у вирішенні різноманітних практичних завдань. Позашкільна освіта у цьому плані пропонує найбільш сприятливі умови, коли кожен матеріальний чи духовний продукт є втіленням відповідних знань і способів дій учня.

Відмінність позашкільної освіти від процесу шкільного навчання полягає у тому, що лише в ній завдяки постійній практичній апробації набутих знань, вони перетворюються у певні переконання. Це шлях формування у вихованців науково-технологічного та духовно-художнього світогляду як нездоланної віри у творчу силу людини.

Архів